Видатний учений в галузі гірничої механіки, динаміки важких машин, вібраційної техніки і прикладної механіки гуми, доктор технічних наук (1965), професор (1967), почесний професор Національного гірничого університету (1993), член-кореспондент АН УРСР (1976), академік НАН України (1979), заслужений діяч науки і техніки України (1991), лауреат Державної премії в галузі науки і техніки (1975), премії НАН України ім. О.М. Динника (1987), премії Ради Міністрів СРСР (1987), учасник Великої Вітчизняної війни.
Валентин Микитович Потураєв народився 18 січня 1922 року в селі Густомої Курської області. Закінчив Дніпропетровський інститут інженерів залізничного транспорту (1948). Брав участь у бойових діях під час Великої Вітчизняної війни. У 1953-1974 роках працював у Дніпропетровському гірничому інституту (1962-1972-проректор з наукової роботи, 1972-1973-ректор, 1967-1974- завідувач кафедри). Одночасно з 1967 року в Інституті геотехнічної механіки АН УРСР (1974-1975-заступник директора інституту з наукової роботи, 1975-1992 – директор інституту,1992-2003- почесний директор інституту).
З ім’ям В.М. Потураєва пов’язані дослідження присвячені динаміці і міцності важких гірничих машин, прикладній механіці гуми, теорії та використанню вібраційних ефектів. Створив наукову школу в галузі механіки вібраційних машин для гірничо-металургійної промисловості. Зробив внесок у теорію, розробку методів розрахунку, конструювання вібраційних машин з лінійними і нелінійними пружними зв’язками. Виконаний під його керівництвом цикл робіт у галузі прикладної механіки гуми вперше з позицій механіки і фізики твердого тіла дозволив зробити адекватний математичний опис реакції гуми на комплекс механічних, фізичних і хімічних дій. Розробив методи розрахунку гумових елементів машин, що працюють в умовах великих динамічних навантажень. Обгрунтував теорію машин резонансного типу, гірничо-транспортних пристроїв та технологічних машин, що взаємодіють із сипучим гірським середовищем. Побудував феноменологічну модель гірської маси у віброзавислому стані, засновану на рівняннях в’язко-пружності. Створив методи розрахунку і проектування машин для видобутку і переробки корисних копалин, підготовки шихтових матеріалів для порошкової металургії . Вперше в Україні створив наукові напрямки, пов’язані з видобуванням корисних копалин з дна Світового океану і принципово новим видом транспорту на надпровідниках. Під його керівництвом створені нові гірничо-збагачувальні машини, впроваджені у промисловість і прийняті у серійне виробництво. Значна його заслуга у освоєнні вугільного басейну Західного Донбасу. У 1975 році за створення і впровадження нового виду пневматичного кріплення для вугільних шахт В.М. Потураєву присуджена Державна премія УРСР.
У 1979 році В.М. Потураєв обирається дійсним членом АН УРСР. З його ініціативи при Президії АН УРСР створюється Наукова рада по проблемі «Наукові основи розробки і збагачення мінеральної сировини», головою якої він призначається, а на ІГТМ АН УРСР покладається роль головного інституту в системі Академії наук по організації і координації досліджень для гірничодобувної промисловості.
У 1982 році за створення наукових основ міцності і руйнування гумових конструкцій машин В.М. Потураєву присуджена премія АН УРСР ім. О.М. Динника. У 1987 р. – премія Ради Міністрів СРСР за створення і впровадження технології випуску і доставки руди великими віброживильниками при розробці родовищ корисних копалин підземним способом. Результати його наукової діяльності систематично демонструвалися на міжнародних виставках, ВДНГ СРСР і УРСР, де відзначалися медалями і дипломами. У 1986 р. В.М. Потураєв нагороджений Почесним дипломом ВДНГ СРСР. Приймав активну участь у міжнародних конференціях і симпозіумах.
В.М. Потураєв був талановитим педагогом і організатором учбового процесу. Враховуючи стрімкий розвиток промисловості збагачення корисних копалин, він створює і викладає курс по процесам і машинам для збагачення і згрудкування корисних копалин. Це стало початком підготовки інженерів за спеціальністю “машини для збагачення корисних копалин” не тільки в ДГІ, а і в інших вузах країни.
Автор понад 500 наукових праць (у т.ч. 24 монографії і одного наукового відкриття). Підготував 25 докторів і 55 кандидатів наук.
З 1978 по 1985 р. В.М. Потураєв є членом Президії АН УРСР і головою Придніпровського наукового центра АН УРСР. У ці роки ним виконана значна науково-організаційна робота з формування і реалізації комплексних планів науково-технічного прогресу установами АН УРСР у Придніпровському регіоні.
Науково-організаційна діяльність В.М. Потураєва багатогранна. Він був членом Наукової ради АН СРСР із проблем машинобудування і технологічних процесів; Виконавчого комітету по справах Міжнародної федерації по теорії машин і механізмів; Наукової ради ДКНТ СРСР по проблемі «Нові процеси і способи провадження робіт у гірничій справі»; Наукової ради АН УРСР з фізико-технічних проблем розробки корисних копалин; Наукової ради ДКНТ по проблемі «Віброзахист машин і вібраційна техніка»; Республіканської ради по координації наукових досліджень в області природних і суспільних наук; Наукової ради АН СРСР з теорії машин і систем машин, а також членом ряду рад, комісій, редакційних колегій і інших органів ДКНТ СРСР, АН СРСР і УРСР, міністерств і відомств.
За значні заслуги в галузі підготовки фахівців і розвитку науки В.М. Потураєв нагороджений орденом «Жовтневої революції» і орденом «Знак Пошани», а за плідну наукову і науково-організаційну роботу для вугільної і гірничорудної промисловості - почесним знаком «Шахтарська слава» І, ІІ і ІІІ ступеня. У 1991 році академіку НАН України В.М. Потураєву присвоєне Почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України», а в 2002 році, його заслуги відзначені новою вітчизняною нагородою – орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Має нагороди за участь у Великій Вітчизняній війні.
Помер В.М. Потураєв 29 грудня 2003 р. На головному корпусі інституту встановлено його горел’єф з меморіальною дошкою.
