Академіки НАН України

Академіки НАН України

БУЛАТ Анатолій Федорович

17.XII.1947

 Видатний учений у галузі механіки гірських порід і механіки руйнування масивів гірських порід як середовищ із активним запасом внутрішньої енергії. Доктор технічних наук (1989), професор (1994), член-кореспондент НАН України (1995), академік НАН України (2000), академік-секретар Відділення механіки НАН України (з 2001 р.) Заслужений діяч науки і техніки України (1997), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1996), премії ім. О.М. Динника (1992).

Анатолій Федорович Булат народився 17 грудня 1947 р. у Дніпропетровську. Закінчив Дніпропетровський гірничий інститут (тепер Національний гірничий університет). З 1965 р. працює в Інституті геотехнічної механіки НАН Україні (з 1986 р.- заступник директора з наукової роботи, з 1992 р. - директор інституту).

Наукова діяльність А.Ф. Булата багатогранна і плідна. Наукові дослідження стосуються механіки гірських порід і геомеханіки масивів, проблеми реструктуризації вугільної галузі, створення техніки і технологій ведення гірничих робіт на великих глибинах, видобутку та утилізації шахтного метану.

Він установив раніше невідому закономірність руйнування вкрай напружених порід за умови малоенергоємних впливів і визначив умови, за яких масив гірських порід залучається до корисної роботи для зупинення або активізації самочинного руйнування порід приконтурної зони гірничих виробок. Ці результати  відзначені в 1992 р. премією НАН України ім. О.М. Динника, а в 1996 р. — Державною премією України в галузі науки і техніки.

Розвиваючи науковий напрям, що визначає масив як середовище з активним запасом внутрішньої енергії, вчений докорінно змінює концептуальний підхід до створення техніки і технологій ведення гірничих робіт на великих глибинах. Так, фактори, які в традиційних технологіях є негативними (висока напруженість, викидонебезпечність, газонасиченість та ін.), у нових технологіях запропоновано залучати до корисної роботи і виконання важливих технологічних функцій. Практичним підсумком такого підходу є впровадження у виробництво нових ефективних способів і технологій відпрацювання вугільних пластів, а також засобів управління гірським тиском. Зокрема, під керівництвом А.Ф. Булата розроблено і реалізована галузева програма широкомасштабного впровадження анкерних систем на шахтах України. Програма передбачає створення технології опорно-анкерного кріплення гірничих виробок, де основний робочий елемент самі гірські породи, які за відповідних умов набувають високої несучої здатності і можливості протистояти діючим у масиві напруженням. Такі технології створюють основу для практичної реалізації безпечного і ефективного видобутку вугілля високонавантаженими лавами.

Анатолій Федорович є керівником Програми НАН України з видобування й утилізації шахтного метану, в межах якої виконуються пілотні проекти з видобуванням газу. Під його керівництвом розроблено науково-технічну концепцію принципово нової технології підземної дегазації, яка передбачає розподіл у часі й підземному просторі процесів видобутку вугілля і газу. У світовій практиці це здійснено вперше. Запропонував нову технологію дегазації, яка дозволить подолати “газовий бар’єр”, що стримує видобуток вугілля та суттєво поліпшити умови праці гірників. Науковою основою нової технології стали дослідження під керівництвом А.Ф. Булата закономірності впливу геологічних, геохімічних і геодинамічних факторів на напружено-деформований стан гірського масиву, його газодинамічні характеристики та умови вилучення газу.

А.Ф. Булат створив наукову школу «Наукові основи розв’язання паливно-енергетичних проблем на підставі нетрадиційних технологій видобування та перероблення вугілля і шахтного газу», в межах якої під його керівництвом розроблено новий концептуальний підхід до проблеми реструктуризації вугільної галузі в частині закриття нерентабельних вугільних шахт. Як альтернативу запропоновано диверсифікацію діяльності шахт шляхом створення теплоенергетичних комплексів малої потужності для вироблення теплової та електричної енергії безпосередньо в місцях видобування вугілля з подальшим його поглибленим переробленням.

Перу вченого належить понад 500 наукових праць, у тому числі 22 монографії і понад 100  винаходів. Результати наукових досліджень А.Ф. Булата опубліковані як в нашій країні, так і за кордоном, вони ввійшли до низки нормативних документів з управління гірським тиском, затверджених вуглевидобувною галуззю, і з успіхом запроваджені на шахтах Донецького та Львівсько-Волинського вугільних басейнів. Під науковим керівництвом Анатолія Федоровича підготовлено 8 кандидатів і 2 доктори наук.

Анатолій Федорович виконує значну наукову і науково-організаційну роботу. Він член Президії НАН України, академік-секретар Відділення механіки НАН України, Голова Придніпровського наукового центру, голова Українського відділення Міжнародної асоціації авторів наукових відкриттів, голова Міжвідомчої наукової ради «Наукові основи розробки вугільних родовищ України» при Президії НАН України і Мінвуглепромі України. Учений входить до складу Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки, Президії ВАК України, кількох міжнародних наукових товариств і комітетів. А.Ф. Булат керує роботою аспірантів та докторантів, бере активну участь в атестації наукових кадрів найвищої кваліфікації як голова спецради із захисту докторських і кандидатських дисертацій при Інституті геотехнічної механіки ім. М.С. Полякова НАН України. Він є членом редколегій журналів "Вісник НАН України" та "Уголь Украины", головний редактор міжвідомчого збірника “Геотехническая механика”.

За значний особистий внесок у зміцнення наукових засад гірничої справи А.Ф. Булату Указом Президента України присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України» (1997 р.). Його нагороджено орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2006 р.), знаками «Шахтарської слави» трьох ступенів (1996, 1997, 2000 рр.) і «Шахтарської доблесті» трьох ступенів (2006, 2007, 2008 рр.), медалями “Керівник ХХІ  століття” (2001), Кембриджського Міжнародного біографічного центру “Видатний учений світу-2007”, дипломом “Кращий вчений Придніпров’я” (2003).


ЗАБІГАЙЛО Володимир Юхимович

29.VI.1934-15.VIII.1996

Видатний учений в галузі вугільної і нафтогазової геології, академік АН України (1990),чл.-кор. Академії наук УРСР (1988), академік Української нафтогазової академії (1993), доктор геолого-мінералогічних наук (1975), професор (1975). С 29.06.1934 у Дніпропетровську. Закінчив Дніпропетровський гірничий ін.-т (1958). У 1958-1961 – працював у Миргородській  промислово-геофізичній експедиції тресту “Укргеофізрозвідка”, 1961-1964 – Дніпропетровській експедиції УкрНДГРІ, 1964 -1968 – Ін-ті  мінеральних ресурсів , 1968 – 1996 – Ін-ті геотехнічної механіки АН УРСР (1970-1986 – зав. відділом), за сумісництвом у 1979-1986 – Дніпропетровському гірничому ін.-ті ( професор), 1986-1996 – Ін-ті геології і геохімії горючих копалин АН України (1986-1987 –в.о. директора, 1987-1996 – директор ін.-ту). Помер 15.08.1996.

Засновник наукової школи комплексного дослідження геологічних формацій вугільних басейнів і нафтогазових провінцій. Основні наукові дослідження пов’язані з вивченням  природи газоносності вугільних пластів, її кількісною оцінкою і дослідженням закономірностей розподілу метану, а також розробкою на основі цих даних  моделі природної металоносності, за допомогою якої були оцінені  кількісні параметри складу вугільних газів. Досяг фундаментальних результатів у дослідженні умов осадко- та вугленагромадження, вивченні мінерального складу, структури, колекторських та фізико-механічних властивостей порід вугленосних формацій, газоносності вугільних родовищ .Виявив граничні числові параметри мінерального складу та структури, при яких відбуваються викиди порід та газу. Запропонував новий підхід до кількісного визначення обєму пор, зайнятого газом метаном. Вперше була запропонована й опрацьована математична модель природної метаноносновості. Розробив систему літолого-стратиграфічних корелятивів, які значною мірою і тепер застосовуються в наукових дослідженнях та виробничій практиці. Аналізуючи напружений стан викидонебезпечності порід та його вплив на їх руйнування, зробив висновок, що основними факторами напруженого стану є геостатичний тиск та ступінь газонасиченості порід. Встановив закономірну зміну кількості метану в залежності від глибини і ступеня метаморфізму вугілля. Розробив генетичну класифікацію  газодинамічних явищ, на основі яких виділені геологічні критерії прогнозу, створив  регіональний метод прогнозу викидонебезпечності порід на глибоких горизонтах.

Автор понад 200 наукових праць ( у т.ч. 14 монографій, 17 авторських свідоцтв).

Голова наукової ради Президії НАН України з проблеми  ‘’ Геологія і геотехнологія горючих копалин ‘’ (1987-1996), член бюро  наукової ради ‘’Тектоносфера України’’ і міжвідомчої наукової ради ‘’ Наукові основи розробки вугільних родовищ України ‘’ (1993-1996), редактор  республіканського  журналу “ Геология и геохимия горючих ископаемых “ (1993-1996).

Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1991), премія АН УРСР ім. В.І.Вернадського (1986). Знак Шахтарська славаII ст.(1984), III ст. (1979), памятна медаль ім. Йозефа Грабака (1977) пам΄ятна медаль “Горный Пршибрам в науке и технике„( Чехія,1991), орден “Знак почета„ (1986), орден “Отличник разведки недр„(1986). Почесні грамоти Президії АН України, диплом і срібна медаль ВДНГ СРСР (1980), диплом і  бронзова медаль ВДНГ СРСР (1984).


 

МАЛАХОВ Георгій Михайлович

29.ІІІ.1907-02.VII.2001

Видатний вітчизняний вчений-новатор у галузі розробки залізорудних і марганцеворудних родовищ, доктор технічних наук (1951), професор (1953), академік АН УРСР (1967), начальник Криворізького гірничого сектора науково-дослідного гірничорудного інституту (1939-1941), головний інженер рудника Бакал Челябінської області (1941-1944), головний інженер рудника Дашкесан в Азербайджані (1944-1945), завідувач кафедри Криворізького гірничорудного інституту (1951-1973), завідувач відділу охорони надр, проблем розробки і комплексного використання сировини Інституту геологічних наук АН УРСР (від 1973). Лауреат Державної премії СРСР в галузі науки і техніки (1948), лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1970), лауреат премії імені В.І.Вернадського (1987).

Георгій Михайлович Малахов народився 29 березня 1907р. у м.Білопілля Сумської області. Закінчив Дніпропетровський гірничий інститут (1926-1930) після чого працював начальником дільниці, завідувачем відділу механізації і пневматичного буріння, завідувачем гірничих робіт, головним інженером Інгулецького рудоуправління, рудоуправління ім. газети “Правда”, рудоуправління ім. Дзержинського (1930-1939) на Криворізькому залізорудному родовищі. Був начальником Криворізького гірничого сектора науково-дослідного гірничорудного інституту (НДГРІ) (1939-1941). Під час нападу фашистської Німеччини і окупації України Г.М.Малахов зробив усе можливе для евакуації НДГРІ на Урал. У кінці 1941р. він із персоналом повністю включився в роботу з розвитку залізорудної й марганцевої промисловості у Челябінській області. На руднику Бакал головний інженер Малахов впровадив нову технологію видобування руди й у 1943р. цей рудник видавав руди більше ніж на 180% у порівнянні з 1942р.

У 1944р. Малахова направляють в Азербайджан на будівництво Дашкесанського рудника. Неабиякі організаторські здібності Георгія Михайловича сприяли успішному проектуванню і будівництву рудника Дашкесан. В кінці 1946р. його відряджають до Кривбасу, де він проходить по конкурсу на посаду завідувача кафедри розробки рудних родовищ Криворізького гірничорудного інституту. За розробку і впровадження високоефективної системи поверхнево-примусового обрушення з відбійкою руди глибокими свердловинами у 1948р. Г.М.Малахов одержав Державну премію СРСР.

Упродовж 22 років (1951-1973) Георгій Михайлович був ректором Криворізького гірничорудного інституту. Під його керівництвом значного розвитку одержали прикладні наукові дослідження. Колектив учених, очолюваний Малаховим у співдружності з ІТП шахти “Гігант” здійснив велику роботу по удосконаленню технологічного процесу та підвищенню продуктивності праці одного робітника. У 1958р. це була найвища продуктивність праці на гірничорудних шахтах СРСР. Працюючи у Криворізькому басейні з 1930р., Г.М.Малахов впродовж 50 років проводив дослідження в галузі теорії гірського тиску і керування ним при гірничих роботах. Він заміряв напружений стан гірських порід у верхній частині земної кори до глибин 1100-1200 м, як поза зоною впливу очисних робіт, так і в зоні, що становить значний науковий і практичний інтерес. Ці дослідження послугували базою для докорінного удосконалення методів розробки потужних родовищ і у 1970р. були відзначені Державною премією УРСР.

Останні важливі дослідження академіка Малахова стосувалися циклічнопоточної технології видобування міцних руд і магнетитових кварцитів - “Подземная разработка магнетитовых кварцитов в Криворожском бассейне” (1983) і “Циклично-поточная технология подземной разработки магнетитовых кварцитов” (1986). За ці новації Г.М. Малахову із співавторами було присуджено премію імені В.І.Вернадського (1987).

Георгій Михайлович написав близько 300 наукових праць із гірничої проблематики, в тому числі 26 крупних персональних і колективних монографій і одержав свідоцтва на 15 винаходів. Серед останніх, наприклад, такі: пристрій для сухого покускового збагачення руд (1968), спосіб розробки рудних родовищ (1971), спосіб переробки марганцевих руд (1974), спосіб фракційного аналізу гірських порід (1974), самохідна u1073 бурова платформа (1977), спосіб розрушення гірських порід свердловинними зарядами (1984), платівчатий конвеєр (1986). Такі його новаторські книги, написані у співавторстві, як “Снижение потерь и разубоживания руды при разработке Криворожского бассейна” (1955), “Выпуск руды из обрушенных блоков” (1958), “Системы подземной разработки железорудных месторождений” (1958) перекладені на китайську мову і видані в Китаї.

Як ректор і завідувач провідної кафедри Г.М.Малахов надавав великої уваги організації учбового процесу й підготовці наукових кадрів вищої кваліфікації. Володіючи європейськими мовами, він читав лекції у Фрайбурзькій гірничій академії, у гірничих коледжах університетів міст Глазго і Кемпберн. Виступав із науковими доповідями у Канаді, США, Індії. Георгій Михайлович виховав 73 кандидата наук і 14 докторів наук.

За видатні заслуги перед Батьківщиною Г.М.Малахов удостоєний багатьох високих урядових нагород у тому числі нагрудного знаку “Шахтарська слава” І-го, ІІ-го і ІІІ-го ступенів.

Помер Г.М.Малахов у Кривому Розі 2 липня 2001р. де його й поховали.


ПОЛЯКОВ Микола Сергійович

18.V.1903 – 5.ХІІ.1991

Видатний учений в галузі гірничої механіки, професор, член-кореспондент АН УРСР (1945), академік АН УРСР (1967), заслужений діяч науки УРСР (1978).

Микола Сергійович Поляков народився  18 травня 1903 року в м. Катеринославі (нині Дніпропетровськ) . Після закінчення з відзнакою реального училища поступає до Катеринославського університету на хімічне відділення, в тому же році і до гірничого інституту на гірничо-геологічний факультет. У 1923 залишає навчання в університеті і повністю присвячує себе вивченню дисциплін у гірничому інституті, спеціалізуючись по кафедрі “ Гірниче мистецтво”. Під час навчання М.С. Поляков працює конструктором і проектувальником у проектному бюро Південсталі при інституті .  У  1926  році успішно закінчив гірничий інститут і стає викладачем кафедри гірничого мистецтва.  До 1931 року поєднує  роботу в інституті з роботою в проектних організаціях. Працюючи під керівництвом професора Л.Д. Шевякова по  створенню науково-обгрунтованої методики проектування гірничих підприємств  ним вперше розроблені оригінальні рішення проектних питань у подальшому прийнятих типовими.

Під час Великої вітчизняної війни  професор М.С. Поляков разом з гірничим інститутом був   в евакуації. Працюючи викладачем, одночасно очолював декілька кафедр . Викладав курси: основи гірничої справи, вибухові роботи, розробка рудних родовищ, відкриті роботи, рудниковий транспорт. В цей же час закінчує роботу по підготовці  фундаментальної праці – підручника “Курс рудничного транспорта”. Це була перша праця, в якій розглянуті всі основні транспортні засоби пов’язані з технологічними процесами  видобутку корисних копалин і затверджений як підручник для гірничий ВУЗів. В ці воєнні роки М.С. Поляков організував і очолив колектив науковців на допомогу комбінату “Карагандавугілля”  в покращенні роботи підземного транспорту, підвищенню продуктивності підйому і зниженню працемісткості  важких робіт. Ця робота принесла вагомі результати в нарощуванні видобутку вугілля. За успішну творчу діяльність М.С. Полякова було нагороджено Орденом Трудового Червоного Прапора (1943) і Грамотою Президії Верховної Ради Казахської РСР (1944).

Після повернення в 1944 році гірничого інституту в Дніпропетровськ М.С. Поляков працює  завідувачем  кафедри (до 1964р.), заступником директора з наукової і учбової роботи (1948-1951), заступником директора з наукової роботи (1951-1961), проректором з наукової роботи (1961-1962).  За 38 років викладацької діяльності в інституті М.С. Поляков читав курси: гірнича справа, вибухові роботи, гірничі машини, розробка рудних родовищ, механізація підземних і відкритих робіт, і, головним чином, рудниковий транспорт. М.С. Поляков вклав багато сил і знань у формування курсу Рудниковий транспорт. М.С. Поляков видав перші підручники і учбові посібники з питань рудникового транспорту, які  відповідали сучасному рівню гірничої техніки, а деякі з них було перекладено іноземними мовами. В 1962 році  була надрукована капітальна праця ( в співавторстві) “Основы теории и расчеты рудничних транспортних установок, яка і сьогодні широко використовується при розрахунках рудникових транспортних машин науковими та інженерно-технічними працівниками науково-дослідних і проектно-конструкторських інститутів.

М.С. Поляков є одним із піонерів механізації навалки вугілля на конвеєр. Разом з інженером М.В. Мамоновим і заводом “Свет шахтера” ним були створені одні із перших вітчизняних конструкцій навалочних машин МП-1, МП-2 і МП-3, дослідна експлуатація яких на ряді шахт Донбасу і Кузбасу сприяла у подальшому вирішенню задач створення вугільних комбайнів.

В лютому 1945 року загальними зборами Академії наук УРСР М.С. Поляков обирається членом-кореспондентом  АН УРСР за фахом гірнича механіка. З того часу він проводить активну наукову роботу в системі АН УРСР, спрямовує  свої зусилля на розвиток в Дніпропетровську досліджень в галузі гірничої справи для потреб буровугільної промисловості України і для відновлюваного Донбасу. Організує наукову групу, а згодом лабораторію рудникового транспорту при інституті гірничої справи (м. Київ). Він об’єднує зусилля викладачів кафедри і науковців академічної лабораторії і спрямовує їх діяльність на проведення досліджень з метою створення нових і вдосконалення існуючих видів рудникового транспорту, гірничопрохідницького устаткування, а також машин для очисної виїмки вугілля і руди при підземних засобах їх видобутку. Активізує роботу по підготовці наукових кадрів з числа молодих фахівців через аспірантуру, а також фахівців учасників війни як здобувачів ученого ступеня. Це було початком закладення фундаменту дніпропетровської наукової школи рудникового транспорту.

Основні роботи були спрямовані на розробку фізичних основ теорії і роботи транспортних машин, на теоретичні і експериментальні дослідження кінематики і динаміки гірничотранспортних машин з метою їх удосконалення, на створення нової спеціальної апаратури для експериментальних досліджень машин  в лабораторії і на діючих шахтних установках,  на створення нових гірничотранспортних машин і нової технології робіт. В результаті масштабних досліджень скребкових конвеєрів розроблено теорію динамічного розрахунку і рекомендації для заводів-виробників по збільшенню швидкості тягового органу-ланцюга та його довговічності , а за підсумками комплексних досліджень магістральних стрічкових конвеєрів визначено реальні значення коефіцієнтів опору руху стрічок, потужності і зусиль, що дозволило суттєво поліпшити їх проектування. Все це зробило значний внесок у вітчизняне конвеєробудівництво  і сприяло підвищенню  продуктивності видобутку корисних копалин. При безпосередній участі М.С. Полякова  за короткий час було створено забійний агрегат  “ЗАМ” для безлюдного видобутку марганцевої руди і прохідницький комбайн ДГІ-ІГД АН УРСР, а також прохідницькі щити для тунелів. Значну увагу М.С. Поляков приділяв популяризації і результатів досліджень. Він організував видання фундаментального тематичного збірника наукових праць “Вопросы рудничного транспорта”,перший  випуск якого відбувся в 1954 році. Подальше його видання завоювало визнання і широку популярність серед учених-гірників.

Наприкінці 50-х років розпочався етап різкого зростання гірничого виробництва на території Дніпропетровської області, яка була провідною в країні по видобутку залізних і марганцевих руд. Виникла нагальна потреба у посиленні наукових розробок по створенню нових технологій і засобів видобутку з метою підвищення продуктивності праці.

З того часу настає новий етап в житті та науковій діяльності М.С.Полякова,який полягає в його переході на постійну роботу в Академію наук  УРСР, де в 1967 році він очолив створений ним Інститут геотехнічної механіки АН УРСР.

Тут набувають розвиток дослідження в галузі технології ведення гірничих робіт на кар’єрах і шахтах Криворізького і Нікополь-Марганецького басейнів, розробка нових методів руйнування гірських порід, управління гірським тиском, провітрювання кар’єрів і шахт. За участю М.С. Полякова та його учнів було внесено суттєвий вклад в розробку наукових основ і нових методів руйнування гірських порід (вибухом, термічною, силовою механічною дією та ін.), в створення нових транспортних, вантажних та інших машин і агрегатів, а також в створення теоретичних основ потокової технології відкритих гірничих робіт. Під його керівництвом розроблено і запропоновано метод динамічного розрахунку стрічкового конвеєра, нові автоматичні натяжні пристрої замість вантажних, способи гальмування конвеєрів, що працюють з великими швидкостями руху стрічки. Розроблено, виготовлено і передано ГЗК гнучкі роликоопори для стрічкових конвеєрів, що транспортують крупнокускові руду і породу. Для обладнання дослідно-промислової ділянки по застосуванню розробленої циклічно-потокової технології на Ново-Криворізькому ГЗК було розроблено і створено круто похилий підйомний стрічковий конвеєр з податливими роликоопорами. Для внутрішньо шахтного рейкового транспорту було розроблено: комплекс нових методів визначення  динамічних навантажень,що діють на шахтний потяг, інженерну методику вибору раціональних параметрів міжвагонних зв’язків і конструкції буферно-зчінних пристроїв з автозчепленнями, що дозволило значно знизити динамічні зусилля при підвищенні швидкості потяга. Тривала робота із створення засобів механізації робіт по видобутку марганцевих руд. За ініціативою М.С. Полякова набули розвиток нові нетрадиційні методи руйнування гірських порід – термічний і термомеханічний. Були створені нові хімічні вогнеструйні пальники,що працюють на  повітрі, а також плазмові. Розвивалися роботи по електрофізичному руйнуванню, по дослідженню фізико-механічних властивостей гірських порід та їх змінювань в різних глибинах шахт, а також розробці засобів кріплення виробок при їх проведенні на великих глибинах. Велика увага приділялась проблемі дослідження по боротьбі з раптовими викидами порід,вугілля і газу,а в подальшому по вирішенню проблеми боротьби з вугільним пилом. Відмінною рисою наукової школи академіка М.С. Полякова була щонайповніша довіра людям, свобода самостійної творчості, нетрадиційний погляд на вирішення наукових проблем. М.С. Поляков заклав не тільки наукові основи майбутніх досягнень, він виховав яскраву плеяду відомих учених, приймав безпосередню участь у створенні матеріально-виробничої бази інституту і, завдяки його зусиллям ІГТМ АН УРСР став найпотужнішою і широковідомою науковою організацією гірничого профілю.

Протягом багаторічної науково-педагогічної діяльності М.С. Поляков підготував тисячі гірничих інженерів, під його керівництвом захищено 5 докторських і 58 кандидатських дисертацій. Автор 280 наукових праць і авторських свідоцтв.

М.С. Полякова нагороджено орденами: Леніна (1949, 1953, 1961), Трудового Червоного Прапора (1943, 1948), Дружби народів (1983), Знак пошани (1971), почесним Знаком Шахтарська слава І, ІІ і ІІІ ступенів.

Помер М.С. Поляков 5 грудня 1989 року у м. Дніпропетровськ

Згідно з рішенням Президії НАН України від  25.03.1993р. № 733 на головному корпусі інституту встановлено горел’єф і меморіальна дошка М.С. Полякова. Відповідно до Постанови Президії НАН України №320 від 23.10. 2002 р. Інституту геотехнічної механіки НАН України  присвоєно ім’ я М.С. Полякова.


 

ПОТУРАЄВ Валентин Микитович

18.I.1922 29.XII.2003

Видатний учений в галузі гірничої механіки, динаміки важких машин, вібраційної техніки і прикладної механіки гуми, доктор технічних наук (1965), професор (1967), почесний професор Національного гірничого університету (1993), член-кореспондент  АН УРСР (1976), академік НАН України (1979), заслужений діяч науки і техніки України (1991), лауреат Державної премії в галузі науки і техніки (1975), премії НАН України ім. О.М. Динника (1987), премії Ради Міністрів СРСР (1987), учасник Великої Вітчизняної війни.

Валентин Микитович Потураєв народився 18 січня 1922 року в селі Густомої Курської області. Закінчив Дніпропетровський інститут інженерів залізничного транспорту (1948). Брав участь у бойових діях під час Великої Вітчизняної війни. У 1953-1974 роках працював у Дніпропетровському гірничому інституту (1962-1972-проректор з наукової роботи, 1972-1973-ректор, 1967-1974- завідувач кафедри). Одночасно з 1967 року в Інституті геотехнічної механіки АН УРСР (1974-1975-заступник директора інституту з наукової роботи, 1975-1992 – директор інституту,1992-2003- почесний директор інституту).

З ім’ям В.М. Потураєва пов’язані дослідження присвячені динаміці і міцності важких гірничих машин, прикладній механіці гуми, теорії та використанню вібраційних ефектів. Створив наукову школу в галузі механіки вібраційних машин для гірничо-металургійної промисловості. Зробив внесок у теорію, розробку методів розрахунку, конструювання вібраційних машин з лінійними і нелінійними пружними зв’язками. Виконаний під його керівництвом цикл робіт у галузі прикладної механіки гуми вперше з позицій механіки і фізики твердого тіла дозволив зробити адекватний математичний опис реакції гуми на комплекс механічних, фізичних і хімічних дій. Розробив методи розрахунку гумових елементів машин, що працюють в умовах великих динамічних навантажень. Обгрунтував теорію машин резонансного типу, гірничо-транспортних  пристроїв та технологічних машин, що взаємодіють із сипучим гірським середовищем. Побудував феноменологічну модель гірської маси у віброзавислому стані, засновану на рівняннях вязко-пружності.  Створив методи розрахунку і проектування машин для видобутку і переробки корисних копалин, підготовки шихтових матеріалів  для порошкової металургії . Вперше в Україні створив наукові напрямки, повязані з видобуванням корисних копалин з дна Світового океану і принципово новим видом транспорту на надпровідниках. Під його керівництвом створені нові гірничо-збагачувальні машини, впроваджені у промисловість і прийняті у серійне виробництво. Значна його заслуга у освоєнні вугільного басейну Західного Донбасу. У 1975 році за створення і впровадження нового виду пневматичного кріплення для вугільних шахт В.М. Потураєву присуджена Державна премія УРСР.

У 1979 році В.М. Потураєв обирається дійсним членом АН УРСР. З його ініціативи при Президії АН УРСР створюється Наукова рада по проблемі «Наукові основи розробки і збагачення мінеральної сировини», головою якої він призначається, а на ІГТМ АН УРСР покладається роль головного інституту в системі Академії наук по організації і координації досліджень для гірничодобувної промисловості.

У 1982 році за створення наукових основ міцності і руйнування гумових конструкцій машин В.М. Потураєву присуджена премія АН УРСР ім. О.М. Динника. У 1987 р. – премія Ради Міністрів СРСР за створення і впровадження технології випуску і доставки руди великими віброживильниками при розробці родовищ корисних копалин підземним способом. Результати його наукової діяльності систематично демонструвалися на міжнародних виставках, ВДНГ СРСР і УРСР, де відзначалися медалями і дипломами. У 1986 р. В.М. Потураєв нагороджений Почесним дипломом ВДНГ СРСР. Приймав активну участь у міжнародних конференціях і симпозіумах.

В.М. Потураєв був талановитим педагогом і організатором учбового процесу. Враховуючи стрімкий розвиток промисловості збагачення корисних копалин, він створює і викладає курс по процесам і машинам для збагачення і згрудкування корисних копалин. Це стало початком підготовки інженерів за спеціальністю машини для збагачення корисних копалин не тільки в ДГІ, а і в інших вузах країни.

Автор понад 500 наукових праць (у т.ч. 24 монографії і одного наукового відкриття). Підготував 25 докторів і 55 кандидатів наук.

З 1978 по 1985 р. В.М. Потураєв є членом Президії АН УРСР і головою Придніпровського наукового центра АН УРСР. У ці роки ним виконана значна науково-організаційна робота з формування і реалізації комплексних планів науково-технічного прогресу установами АН УРСР у Придніпровському регіоні.

Науково-організаційна діяльність В.М. Потураєва багатогранна. Він був членом Наукової ради АН СРСР із проблем машинобудування і технологічних процесів; Виконавчого комітету по справах Міжнародної федерації по теорії машин і механізмів; Наукової ради ДКНТ СРСР по проблемі «Нові процеси і способи провадження робіт у гірничій справі»; Наукової ради АН УРСР з фізико-технічних проблем розробки корисних копалин; Наукової ради ДКНТ по проблемі «Віброзахист машин і вібраційна техніка»; Республіканської ради по координації наукових досліджень в області природних і суспільних наук; Наукової ради АН СРСР з теорії машин і систем машин, а також членом ряду рад, комісій, редакційних колегій і інших органів ДКНТ СРСР, АН СРСР і УРСР, міністерств і відомств.

За значні заслуги в галузі підготовки фахівців і розвитку науки В.М. Потураєв нагороджений орденом «Жовтневої революції» і орденом «Знак Пошани», а за плідну наукову і науково-організаційну роботу для вугільної і гірничорудної промисловості - почесним знаком «Шахтарська слава» І, ІІ і ІІІ ступеня. У 1991 році академіку НАН України В.М. Потураєву присвоєне Почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України», а в 2002 році, його заслуги відзначені новою вітчизняною нагородою – орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Має нагороди за участь у Великій Вітчизняній війні.

Помер В.М. Потураєв 29 грудня 2003 р. На головному корпусі інституту встановлено його горелєф з меморіальною дошкою.


ПРІСНЯКОВ Володимир Федорович

18.VI.1937 28.XI.2009

Видатний вчений у галузі ракетно-космічних двигунів і енергетичних установок, академік Національної академії наук України (1990 р.), заслужений діяч науки УРСР.

Володимир Федорович Прісняков народився 18 червня 1937 р. у с. Козинці Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. Закінчив із золотою медаллю середню школу (1955 р.). Закінчив із відзнакою фізико-технічний факультет Дніпропетровського Державного університету (1960 р.).

Працював асистентом, старшим викладачем, доцентом кафедри двигунобудування (1963-1967 рр.). Проректор університету з навчальної роботи (1972-1977 рр.). Завідуючий відділом високотемпературної теплотехніки Інституту геотехнічної механіки ім. М.С. Полякова НАН України (1983-2009 рр.). У 1986-1998 рр. - ректор Дніпропетровського державного університету.

Кандидат технічних наук (1963 р.), доктор технічних наук (1975 р.), доцент (1964 р.), професор (1974 р.), член-кор. НАН України (1988 р.), академік НАН України (1990 р.).

Основні наукові дослідження стосуються галузі динаміки рідинних ракетних двигунів, гідродинаміки та тепломасообміну при кипінні робочих тіл і теплоносіїв, електроракетних двигунів, проектування космічних енергоустановок тощо.

В останні роки свого життя, працюючи тільки в Інституті геотехнічної механіки ім. М.С. Полякова НАН України їм розроблена фізична і математична модель динамічних процесів у тепловій трубі при її роботі в умовах вібраційних дій, при яких забезпечується стійка робота  капілярнопористої структури.

Отримані результати дозволяють підвищити якість і точність прогнозування впливу зовнішніх дій на ефективність тепломасообмінних процесів з фазовими перетвореннями робочих тіл, сприяють створенню нових і підвищенню точності існуючих методів і методик розрахунків процесів переносу тепла і маси в системах охолодження об’єктів ракетно-космічної техніки, ядерної енергетики, металургійної промисловості.

За роки наукової та педагогічної діяльності в університеті Володимир Федорович створив великий колектив дослідників і викладачів, котрі успішно працювали над розв’язанням важливих для країни проблем. Понад 50 учнів В.Ф. Пріснякова захистили кандидатські та докторські дисертації, стали професорами, членами міжнародних академій, ректорами вищих навчальних закладів. Більше двадцяти років Володимир Федорович був головою двох спеціалізованих рад у ДДУ, на яких захищено майже 200 докторських і кандидатських дисертацій, в основному українськими вченими, з усього спектра проблем ракетно-космічної техніки.

В.Ф. Прісняков – фундатор однієї з провідних шкіл з питань фазових переходів у ракетно-космічних системах, з динаміки рідинних, твердопаливних й електричних ракетних двигунів. За його ініціативою і під його керівництвом у 1995 р. у ДДУ був створений Науково-дослідний інститут енергетики. Основна наукова тематика НДІЕ – екологічно чиста енергетика, застосування сонячної енергії в Космосі та на Землі, дослідження електроракетних двигунів, конверсійні технології, забезпечення України новими енергозберігаючими технологіями.

Вагомим є внесок Володимира Федоровича і в міжнародне наукове співробітництво. Він регулярно брав участь у міжнародних астронавтичних і психологічних конгресах, конференціях з теплообміну, симпозіумах з проблем космічної науки і техніки в Японії. Два терміни В.Ф. Прісняков був членом президії Міжнародної академії астронавтики (МАА), Головою міжнародного комітету з ракетних двигунів і віце-головою енергетичного комітету Міжнародної астронавтичної федерації (МАФ). Завдяки діяльності вченого Україна була репрезентована у цій найвпливовішій організації світової космічної еліти двома членами – Національним космічним агентством й Астронавтичним товариством – громадською організацією, створеною з ініціативи й очоленої Володимиром Федоровичем.

Заслуги вченого у дослідницькій праці, підготовці наукових і педагогічних кадрів, розвитку ракетно-космічної техніки відзначені низкою нагород. За участь у створенні зразків нової техніки йому присуджено звання «Заслужений діяч науки УРСР». За зразкову педагогічну діяльність Володимир Федорович удостоєний медалі Ф. Маліни Міжнародної астронавтичної федерації – «За видатний внесок у космічну освіту», що підтвердило міжнародний престиж української вищої школи і чільну роль ученого у підготовці фахівців з ракетної техніки. Наукові здобутки В.Ф. Пріснякова відзначені срібною і двома золотими медалями Міжнародної академії інформаційних технологій (Мінськ) — «За видатні наукові досягнення». У травні 2002 р. у Версалі він одержав Міжнародну медаль Французької асоціації аеронавтики й авіації — «Визнання високого рівня наукового внеску у світове ракетне двигунобудування».

Володимир Федорович Прісняков пішов із життя 28 листопада 2009 р.