Члени-кореспонденти НАН України

Члени-кореспонденти НАН України

 АБРАМОВ ФЕДІР ОЛЕКСІЙОВИЧ

21.III. 1904-05.XII.1982

 Відомий учений у галузі рудникової аерології, доктор технічних наук (1950), професор (1952), член-кореспондент АН УРСР (1967), заслужений діяч науки УРСР (1974), лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1976). Учасник Великої Вітчизняної війни.

Федір Олексійович Абрамов народився 21 березня 1904 року в м. Лисичанську. Закінчив Дніпропетровський гірничий інститут в 1930 році. Трудову діяльність розпочав з 1919 р. робітником на шахтах Донбасу, інженерну, наукову і педагогічну – з 1930 р. У 1930-1941, 1944-1968 рр. працював в Дніпропетровському гірничому інституті (аспірант, асистент, доцент, завідувач кафедри, професор), одночасно з 1962 р. працював в Інституті геотехнічної механіки АН УРСР (1962-1967- Відділення гірничорудних проблем, філіал інституту механіки АН УРСР) по 1982 р. завідувачем у створеному ним відділі аерогазодинаміки. З червня 1941 р. по березень 1944 р. – учасник Великої Вітчизняної війни (підрозділи метеослужби артилерії).

Наукова діяльність Ф.О. Абрамова багатогранна. Вчений активно займався науковими дослідженнями у галузі аерогазодинаміки провітрювання шахт і рудників, техніки безпеки та боротьби з газодинамічними явищами в шахтах.

Ф.О. Абрамов вперше в СРСР обґрунтував і довів на практиці економічну і технічну доцільність застосування індивідуального металевого кріплення очисних вибоїв шахт  Донбасу і запропонував клиновий принцип виймання металевих стояків, який був широко впроваджений на шахтах Донбасу. В період відновлення шахт Донбасу зробив вагомий внесок по налагодженню провітрювання шахт і Указом Президії Верховної Ради СРСР був нагороджений медаллю «За відновлення шахт Донбасу». З ім’ям Ф.О. Абрамова пов’язані фундаментальні дослідження з проблем рудникової аерології. Вчений розробив аналітичні й експериментальні методи визначення аеродинамічного опору виробок, способи та засоби контролю рудникової атмосфери, заклав теоретичні основи електричного моделювання шахтних вентиляційних мереж. Був ініціатором, одним із розробників серії моделюючих приладів і пристроїв, впроваджених у промисловість і практику науково-дослідних  та проектних інститутів. Були створені прилади й апаратура для контролю якості атмосфери шахт і рудників, основи диспетчеризації та автоматизації шахтного провітрювання.  Ф.О. Абрамов розробив наукові основи перехідних аерогазодинамічних процесів у вентиляційних мережах і запропонував методи подолання газового барєру  шахт.  За участь у розробці і впровадженні способу подолання газового бар’єру на виїмковій дільниці, що забезпечує на багатогазових шахтах навантаження на лаву понад 1000 тон за добу (засобами вентиляції). Ф.О. Абрамов став лауреатом Державної премії Української РСР в галузі науки і техніки.

Під керівництвом Ф.О. Абрамова здійснена велика робота по проведенню  досліджень з проблем боротьби з раптовими викидами вугілля, породи і газу у вугільних шахтах за  участю інших інститутів АН УРСР. У результаті розроблено основні положення теорії  викидів вугілля, породи і газу, які стали  визначальними для вирішення практичних задач.

Ф.О. Абрамов заклав основи теорії природної дегазації зближених пластів, розробив математичні моделі просторового розподілу газового тиску, швидкості газоотдачі, розподілу залишкової газоносності у товщі гірських порід з урахуванням основних діючих факторів. Це дало змогу розробити спосіб прогнозування газового тиску в зонах розкриття викидонебезпечності пластів, а також визначення меж захищених зон щодо газового фактора при  вийманні захисних пластів. Високу оцінку роботам Ф.О. Абрамова і його колективу дали президенти академій наук СРСР і УРСР академіки М.В. Келдиш і Б.Є. Патон при відвідуванні Інституту геотехнічної механіки АН УРСР. З проблеми боротьби з пилом у вугільних шахтах, на яку звернули увагу академіки М.В. Келдиш і Б.Є. Патон, розроблені наукові основи пінного методу пилоподавлення, визначена ефективність уловлювання пилу піною, створено новий, дешевий піноутворювач на основі доступної сировини.

Результати виконаних Ф.О. Абрамовим досліджень широко використовувалися на шахтах і рудниках Донбасу і Кривбасу, Кузбасу, Воркути і Караганди.

Протягом понад 50-ти років Ф.О. Абрамов успішно поєднував педагогічну роботу з продуктивною науково-дослідною діяльністю. Підготував 6 докторів і 56 кандидатів наук. Ним створена дніпропетровська наукова школа в галузі рудникової вентиляції, яка зробила вагомий внесок у розробку безпечних і комфортних умов праці шахтарів, в підготовку і виховання наукових кадрів та інженерів для гірничої промисловості.

Наукові результати Ф.О. Абрамова представлені в монографіях, підручниках, навчальних посібниках, наукових статтях і авторських свідоцтвах. Праці Ф.О. Абрамова в галузі захисних пластів увійшли складовою частиною у теорію викидів вугілля, породи і газу, створену ведучими колективами вчених в галузі гірничої науки нашої держави.

Ф.О. Абрамов виконував велику суспільну роботу. Він був Головою комісії АН УРСР по боротьбі з викидами вугілля, породи і газу; головою секції вентиляції і кондиціювання повітря Наукової Ради охорони праці Держкомітету по науці і техніці Ради Міністрів СРСР і Президії ВЦРПС, членом наукових рад Міністерств вугільної і чорної металургії СРСР і УРСР.

Ф.О. Абрамов нагороджений орденами Леніна (1961), Трудового Червоного Прапора (1949, 1953), почесним Знаком «Шахтарська слава» І (1973), ІІ (1969), ІІІ (1964) ст., медалями: «За боевые заслуги»(1944), «За победу над Германией»(1946), «За доблестный труд»(1946), «За восстановление шахт Донбасса»(1947), почесними грамотами Президії АН УРСР.

5 грудня 1982 року у віці 78 років Федір Олексійович пішов з життя. Ім’я Ф.О. Абрамова рішенням Президії НАН України (1983 р.) присвоєно науковому відділу аерогазодинаміки ІГТМ НАН України, а в 1987 році на головному корпусі інституту установлено його горел’єф з меморіальною дошкою.

 

ВОЛОШИН Олексій Іванович

 

 

19.V.1951

 Відомий вчений у галузі систем трубопровідного транспорту, геотехнологій, теплоенергетики, ракетно-космічного комплексу, член-кореспондент Національної академії наук України за спеціальністю «Механіка рідин і газів» (2006), доктор технічних наук (1990), професор (2006).

Народився 19 травня 1951 р. в м. Новочеркаську Ростовської області. У 1968 р. став студентом Дніпропетровського гірничого інституту, який закінчив у 1973 р., отримавши диплом з відзнакою за спеціальністю «Гірничі машини  та комплекси» і почав працювати в Інституті геотехнічної 1993 р. – академік Транспортної академії України, з 2010 р. по цей час – генеральний директор Інституту стратегічних технологій, з 1992 р. по цей час – директор науково-інженерного центру «Екологія-Геос» Українського відділення Міжнародного центру наукової культури «Всесвітня лабораторія». В 1994 р. О.І. Волошин очолив відділ вібропневмотранспортних систем та комплексів Інституту геотехнічної механіки ім. М.С. Полякова НАН України, яким керує до цього часу.

О.І. Волошин є основоположником механіки пневмотранспортування. В її основу покладена розроблена фізично обґрунтована  математична модель руху двофазних потоків «газ – тверді частки» в полі дії віброаеродинамічних сил. Вона стала основою для формування нового напрямку у розробці пневмотранспортного гірничого обладнання високого технічного рівня – створення малогабаритних, економічних, високоефективних вібропневмотранспортних машин  безперервної та циклічної дії. Вперше в світовій практиці створені вібропневмотранспортні машини  безперервної дії для транспортування вологих та липких матеріалів. Комплекси обладнання, оснащені ежекторними машинами безперервної дії пройшли широкомасштабні випробування та рекомендовані до впровадження на підприємствах гірничодобувної промисловості України.

Під керівництвом та за безпосередньої участі О.І. Волошина розроблена принципово нова методологія та програмно-технологічний комплекс «Технологія стратегічного планування розвитку гірничих робіт», які дозволяють вперше комплексно враховувати зв'язок та взаємовплив 36 гірничо-геологічних та гірничотехнічних показників та факторів, які мають вплив на ефективність ведення гірничих робіт, та на цій основі визначати раціональні технічні і технологічні параметри для кожної видобувної ділянки, які забезпечують збалансоване сполучення навантаження на очисний вибій, дотримання правил безпеки з максимально можливими економічними показниками роботи шахти. Широкомасштабна апробація «Технології» на шахтах Західного та Центрального Донбасу показала її високу виробничу та економічну ефективність.

О.І. Волошин зробив неоціненний вклад у галузь теплоенергетики, розробивши математичну модель турбулентного руху неізотермічних нагрітих закручених газових потоків, які вміщують тверді частки, що горять, з урахуванням змінювання їх маси та теплообміну газової фази з фазою твердих часток  і хімічних змін в газових потоках.  На базі отриманих результатів розроблена новітня технологія спалювання низькосортного вугілля в котлах теплових електростанцій на основі використання створеного високотемпературного термодинамічного реактору, яка забезпечує  спалювання без використання газу та мазуту практично  при повному зменшенні недопалу при мінімальному вмісту легких до

4 %.

Для використання у ракетно-космічному комплексі та в інших галузях промисловості сумісно з ДП «КБ Південне» виконано комплекс робіт по створенню принципово нових, прецизійних засобів контролю герметичності порожнистих виробів, які працюють під надлишковим тиском.

Створено прилад контролю герметичності по методу фіксованих об’ємів, який є найбільш досконалим засобом безбарокамерної перевірки герметичності. Результати виконаних випробувань засвідчили принципову можливість створення Державного еталону одиниці потужності мікропотоку газу.

Численні досягнення у розробці основних питань у галузях геотехнології, теплоенергетики, ракетно-космічного комплексу Олексій Іванович виклав у 193 публікаціях, серед них 6 монографій, 12 публікацій за кордоном, 58 винаходів, 1 наукове відкриття та 3 патенти, 7 свідоцтв на авторські права.

Під науковим керівництвом О.І. Волошина виконані і захищені три докторські та три кандидатські дисертації. Олексій Іванович приймає активну участь у науково-організаційній діяльності. Він три терміни був членом експертної ради ВАК України, є членом спеціалізованої вченої ради ІГТМ НАН України, членом Національного комітету з теоретичної і прикладної механіки НАН України.

О.І. Волошин є повним кавалером знаків «Шахтарська слава».

 

ЄФРЕМОВ Ернест Iванович

14.XI. 1934

 Відомий вчений – фахівець у галузі гірничої справи з питань механіки руйнування порід з використанням енергії вибуху, член-кореспондент Національної академії наук України (1985), доктор технічних наук (1973), професор (1976), заслужений діяч науки і техніки України (1993), лауреат Державних премій України в галузі науки і техніки (1983,1997).

Народився 14 листопада 1934 р. в Донецьку. Після закінчення середньої школи зі срібною медаллю вступив до Дніпропетровського гірничого інституту (Національний гірничий університет), який закінчив у 1957р.

Працював у гірничій промисловості (на вугільній шахті та кар’єрах –1957-1959). 3 1959р. до 1962 р. виконував дослідження в галузі вибухової справи на кафедрі відкритих гірничих робіт Дніпропетровського гірничого інституту. В Інституті геотехнічної механіки ім. М.С. Полякова НАН України (з 1962р.) пройшов шлях від старшого інженера до заступника директора інституту з наукової роботи (1974-1992) і завідувача відділу механіки вибуху гірських порід (з 1974 р.).

Основна наукова та практична діяльність Єфремова Е.І. спрямована на вирішення фундаментальних питань механіки руйнування порід з використанням енергії вибуху. Окремі фундаментальні результати, пов’язані з вивченням основних параметрів вибухового імпульсу, механізму руйнування тріщинуватих блокових середовищ, ролі хвиль напружень і газоподібних продуктів вибуху в їх руйнуванні, створенням і впровадженням екологічно надійних ресурсозберігаючих технологій, а також з дослідженнями впливу електромагнітного поля на роботу вибуху, є вагомим внеском у фундаментальну науку і практику й активно використовуються під час розробки нових технологій вибухового руйнування і видобутку корисних копалин, зокрема прогресивної циклічно-потокової технології гірничих робіт при розробці корисних копалин відкритим способом.

Єфремов Е.І. – вчений, який створив наукову школу в галузі механіки вибухового руйнування гірських порід, широко відомий в нашій країні та за її межами. Ним підготовлено одного доктора наук і 31-го кандидата наук. Він є автором 21-ї монографії, підручників, довідників, 140 винаходів і патентів, 476-ти наукових статей. Він неодноразово виступав з доповідями на міжнародних конференціях і симпозіумах у Австрії, Німеччині, Італії, Болгарії, Югославії, Чехословаччині, Польщі, Угорщині, Росії та інших країнах. Його доповіді та публікації отримали широкий відгук і високо оцінені спеціалістами.

Єфремов Е.І. проводить активну науково-організаційну та суспільну роботу. Він є головою Наукової ради Президії НАН України з проблеми “Механіка і технології вибуху та його використання у народному господарстві”, головним редактором збірника “Сучасні ресурсоенергозберігаючі технології гірничого виробництва”, головним редактором Інформаційного бюлетеня Українського союзу інженерів-підривників (УСІП), заступником відповідального редактора наукового збірника «Геотехнічна механіка» ІГТМ НАН України, віце-президентом Українського союзу інженерів-підривників, заступником Голови міжвідомчої ради з вибухової справи Держгірпромнагляду України.

Інженерна, наукова та громадська діяльність Е.І. Єфремова була високо оцінена. Його нагороджено: Грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1985), Премією НАН України ім. О.М. Динника (1989), орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2004), Почесною Грамотою Верховної Ради України (2005), відзнакою Міністерства освіти і науки України «За наукові досягнення» (2008).

Внесок Е.І. Єфремова у подальший розвиток гірничої промисловості відзначений Знаком «Шахтарська Слава» І, ІІ і ІІІ ступеня, а також відзнакою «Шахтарська доблесть» ІІІ ступеня.

 

КОЖЕВНИКОВ Сергій Миколайович

23.IX.1906-29.IX.1988

 Відомий вчений в області механіки і теорії механізмів, член-кореспондент АН УРСР (1951 р.), професор (1942 р.), Заслужений діяч науки УРСР (1976 р.), Лауреат Державної премії СРСР (1968 р.).

Сергій Миколайович Кожевников народився 23 вересня 1906 р. у м. Катеринослав (нині Дніпропетровськ) у сім'ї робітника - токаря металургійного комбінату. В 1922 році він закінчив Катеринославську класичну гімназію. У 1922-1925 роках він був учнем слюсаря фабрично-заводського училища при Дніпропетровськом металургійному заводі, а після того, як закінчив навчання в училище, Сергій Миколайович Кожевников вступив на підготовче, а потім на фізико-технічне відділення на механіко-математичну спеціальність Московського індустріально-педагогічний інституту, який закінчив в 1930 році. З 1930 по 1934 рік Сергій Миколайович, будучи аспірантом кафедри технічної механіки, працює асистентом та очолює лабораторію кафедри деталей машин та опору матеріалів цього ж інституту. Пізніше з 1934 по 1943 рік він викладав у Московському авіаційному інституті, з 1942 р. – завідуючий кафедрою.

В 1937 році С.М. Кожевников отримав науковий ступінь кандидата технічних наук за сукупністю робіт в області динаміки металоріжучих верстатів.; у 1940 р. – захистив докторську дисертацію в Московському військовому технічному училищі (МВТУ) ім. Баумана на тему: «Динаміка нестаціонарних процесів у машинах». З 1944 по 1962 рр. – завідувач кафедри теорії механізмів Дніпропетровського металургійного інституту, а у 1960-1962 рр. – завідувач відділу Інституту чорної металургії АН УРСР. З 1962 по 1968 р. очолює кафедру теорії механізмів і машин і теоретичної механіки Київського інституту інженерів цивільної авіації, з 1968 по 1971 р. завідувач кафедри опору матеріалів Української сільськогосподарської академії. Одночасно з 1970 по 1977 р. завідувач сектором (потім відділом) теорії машин і механізмів Інституту геотехнічної механіки АН УРСР. З 1978 року по 1988 працює в Інституті механіки АН України на посаді керівника відділу машин і механізмів.

У 1983 році С.М. Кожевников обраний почесним членом Міжнародної федерації по теорії механізмів і машин.

С.М. Кожевников заклав основи принципово нового наукового напрямку – нестаціонарної динаміки машин з реальними фізичними властивостями ланок приводу (нелінійними характеристиками, пружністю) та враховуючи процеси в гідравлічних, електричних і інших підсистемах.

Сергій Миколайович вніс вагомий вклад в розвиток теорії структурного аналізу і синтезу механізмів, біомеханіку, експериментальні методи дослідження динаміки важких машин, кінематику та інші розділи механіки машин. Вчений приділяв велике значення педагогічній діяльності – викладав у різних інститутах, керував навчальним процесом на посадах завідувача кафедр.

У 1949 р. вийшло перше видання підручника С.М. Кожевникова з теорії механізмів, який перевидавався 4-ри рази не тільки на рідній, але й на польській, чеській, угорській, китайській мовах., у 1950 р. – перше видання довідника «Механізми», де описано більше 2500 механізмів.

Професор С.М.Кожевников був членом Вченої ради з теорії машин і робочих процесів АН СРСР. Основні праці стосуються проблеми механізації й автоматизації металургійного виробництва, динаміки перехідних процесів у машинах, синтезу епіциклічних передач, кулачкових і просторових механізмів. Вчений створив методику розрахунку перехідних процесів у пневматичних і гідравлічних системах важких машин.

С.М.Кожевников нагороджений 2 орденами Трудового Червоного Прапора, Почесною грамотою Президії Верховної ради УРСР (1986 р.). Ним підготовлено 80 кандидатів і 7 докторів наук; опубліковано понад 550 наукових праць, в т. ч. 14 монографій. Має 85 авторських свідоцтв на винаходи, 20 іноземних патентів.

Сергій Миколайович Кожевников пішов із життя  29 вересня 1988 р.

 

НЕСТЕРОВ Павло Петрович

23.02.1903 – 17.10.1978

 Відомий учений у галузі гірничої механіки і конструювання, доктор технічних наук (1960 р.), професор (1962 р.), член-кореспондент АН України (1948 р.).

Павло Петрович Нестеров народився 23 лютого 1903 р. в Тулі. В 1932 р. закінчив Московський гірничий інститут.

П.П.Нестеров в 1933-1938 рр. працював старшим науковим співробітником в Інституті гірничої механіки АН УРСР, в 1933-1935 рр. доцентом Київського геолого-гірничого інституту, в 1938-1948 рр. – працював старшим науковим співробітником Інституту гірничої справи АН СРСР. З 1948 по 1967 рік – професор, завідувач кафедри Харківського гірничого інституту (пізніше – Харківський інститут гірничого машинобудування, автоматики і обчислювальної техніки), керівник відділу Інституту гірничої справи АН УРСР. З 1963 по 1977 р. Павло Петрович працював старшим науковим співробітником, завідуючий відділом механіки підйому Дніпропетровської філії Інституту механіки АН УРСР (з 1967 р. Інститут геотехнічної механіки ім. М.С. Полякова НАН України), з 1978 р. – завідуючий відділом Інституту проблем машинобудування АН УРСР (м. Харків).

Наукові праці П.П.Нестерова присвячені питанням теорії і практики шахтного підйому, конструюванню і технології виготовлення сталевих канатів, розробці теоретичних основ багатоканатного й інших видів підйому з глибоких шахт. Вніс істотний вклад у теорію конструювання і технологію виробництва сталевих канатів. Він уперше розглянув канат як агрегат, що складається з дротів з різними деформаціями і напруженнями. Для забезпечення надійної й ефективної роботи піднімальних установок на глибоких шахтах створені і впроваджені спеціальні попередньо обтягнуті сталеві канати. Під його керівництвом розроблена теорія беззрівняльного многоканатного підйому, методи міцностних розрахунків полегшених скіпів, досліджені нові види безканатного (пневматичного) підйому.

П.П. Нестеров, працюючи в інститутах Академії наук України створив наукову школу з шахтного підйому й особливо з шахтних піднімальних канатів. Їм підготовлена плеяда кандидатів і докторів наук. Був членом вченої ради Інституту гірничої механіки.

Павло Петрович нагороджений 2 орденами "Знак Пошани", медалями.

Павло Петрович Нестеров помер 23 жовтня 1978 року.

 

 

Широков Олександр Зосимович

 

18.IX.1905-07.XI.1987

 Відомий вчений в галузі геології та фізико-механічних властивостей гірських порід. Народився в м. Іваново. Закінчив Дніпропетровський гірничий інститут (1929 р.) і до 1941 року працював у ряді геологічних установ країни. В роки Великої Вітчизняної війни керував розвідницькими роботами в Підмосковному вугільному басейні.

З 1945 року працює в Дніпропетровськом гірничому інституті, поєднуючи педагогічну діяльність з науково-дослідною роботою.

З 1961 року працює у Відділенні гірничорудних проблем АН УРСР, Дніпропетровській філії інституту механіки АН УРСР (надалі Інститут геотехнічної механіки АН УРСР) як завідувач відділу. Їм створюється Відділ речовинного складу і фізико-механічних властивостей гірських порід.

Головними об'єктами досліджень були Донбас і Дніпробас. Установлені ним закономірності вугленакопичення на території цих районів привели до прогнозу якості і властивостей вугіль у межах Доно-Дніпровского прогину і сприяли відкриттю і визначенню вугленосної площі Західного Донбасу.

Працюючи в Інституті геотехнічної механіки АН УРСР до 1970 року він підготував творчий  колектив наукових співробітників за участю яких стало можливим рішення задач по проблемі розробки вугільних родовищ на великих глибинах. З його участю були створені наукові відділи: механіки гірських порід і геології вугільних родовищ великих глибин. Очолили ці відділи його учні.

О.З.Широков автор 250 наукових праць, серед яких є і декілька фундаментальних монографій. Зокрема, “Вопросы развития угольной промышленности Западного Донбасса” (1965), “Большой Донбасс” (1957), “Вугільні ресурси Західного Донбасу” (1959).

Професор О.З.Широков протягом усього життя провадив велику педагогічну роботу. Під його безпосереднім керівництвом підготовлено і захищено 29 кандидатських і 9 докторських дисертацій. Велику увагу він приділяв науково-організаційній і громадській діяльності. Був депутатом Верховної Ради УРСР, заступником голови Верховної Ради УРСР шостого скликання, брав участь у роботі вчених рад, редколегій наукових журналів і збірників. За плідну роботу з відбудови розвитку вугільної промисловості та науково-педагогічну діяльність його нагороджено багатьма високими урядовими нагородами. У 1987р. йому присуджено премію імені В.І.Вернадського. Останні роки життя Олександр Зосимович працював професором кафедри геології розвідки родовищ корисних копалин Державної гірничої академії України.